Географія закарпатця Тібора Поповича — від Горінчова до пустелі Самарканда



Тібор Міклошович Попович родом із Горінчова, що на Хустщині. Вже першим його сміливим вчинком став вступ до найпрестижнішого на той час у Союзі університету ім. М.Ломоносова на географічний факультет.

У МОСКОВСЬКОМУ ВУЗІ ВЧИЛИСЯ «ЗОРЯНІ» ДІТИ: СИН ПАСТЕРНАКА, ДОНЬКА ХРУЩОВА
Захоплюватися географією хлопець почав ще з дитинства. Замість зайвого шматка хліба купував поштові марки в одного баптиського священика у Берегові. Вже тоді малого цікавило, яке насправді життя в тих екзотичних країнах Африки чи на островах Тихого океану.
Географічний факультет у столичному вузі займав від 17 поверху до 22. Мав вісімнадцять кафедр, навіть такі незвичні, як океанологія, кліматологія, географія рослин і тварин. Учився Тібор у дуже відомих професорів. До них на лекції приходили навіть фізики, хіміки, математики.
Один з викладачів Ісаак Маєр-гойз займався економічною географією соціалістичних держав. Написав економічну географію Угорщини. Настільки глибоку і цікаву, що донині немає кращої. А професор Всеволод Анучін видав навіть 2 книги про наше Закарпаття. Тому до Тібора поставився із симпатією, що він закарпатець.
Це були роки, коли новий гуртожиток, їдальні ще пахли свіжою фарбою. Студенти могли добре харчуватися. Китайці, а їх у вузі навчалося п'ять сотень, мали свою особливу кухню. Тібору так припала до смаку китайська кулінарія, що він почав харчуватися у їхній їдальні.
У вузі вчилося тоді багато «зоряних» дітей. Син Пастернака, до прикладу, на фізичному факультеті. Але Тібора інтригувало не те, що це син великого поета, а що хлопець сповідував демократичні погляди. А от Хрущов свою доньку - студентку університету — заставляв добиратися на пари автобусом та тролейбусом. Вона була схожою на батька, але здавалася більш недоступною, як син Пастернака.
А взагалі ті хлопці та дівчата, батьки яких ходили в міністрах та заступниках, свій високий гонор не приховували. Їх здебільшого доставляли на навчання на службових легковиках.
Сама географія як предмет у колишньому СРСР мала величезні традиції. Адже ця країна охоплювала чи не всі географічні зони - від полярної до субтропіків. Факультет вважався престижним навіть на Заході. Тому в ті роки з Тібором вчилися французи, німці, американці.
ВІД «ГРУЗИНСЬКОГО ОТЕЛЛО» ДО УГОРСЬКОЇ ПИВОВАРНІ
Після Москви Тібор Попович приїхав до рідного краю. Пробував знайти місце в Ужгородському державному університеті. Але не вдалося. Тому пішов працювати до Чопського інтуриста перекладачем. Об'їздив чи не весь Союз. Знав багато примх та дивацтв відомих співаків, композиторів, художників. Іван Козловський залишив своєму перекладачеві пляшку гарного вина з автографом, яку Тібор Попович ще й досі не відкоркував.
А «грузинський Отелло» Чебукіані - прекрасний танцівник світової величини — якось запросив на день народження. Кращий поет Грузії був у нього тамадою. Витримати п'ятдесят тостів пересічному українцеві не так легко. Вражень було безліч, і одне яскравіше від іншого. Та все це було далеким від науки.
Тому після перекладацьких трудів вступає до аспірантури рідної альма-матер. Керівником його кандидатської дисертації «Географія харчової промисловості Угорщини» став визнаний у всьому світі вчений, доктор географічних наук І.Маєргойз.
Після закінчення стаціонарної аспірантури Тібор Попович був направлений на роботу в УжДУ. Але там йому місця не знайшлося. Там вже прилаштували дружину одного ідеологічного працівника. Молодому науковцю навіть порадили пошукати роботу десь у Сибіру. Тібора Поповича це зачепило. Адже через те й приїхав на Закарпаття, що своїми знаннями хотів прислужитись тут, на батьківській землі.
Тим часом з Угорщини надійшла звістка - Тібору запропонували посаду наукового співробітника в Інституті економіки харчової промисловості в Будапешті. Це була одна з найбільi вагомих установ того часу. Справа в тому, що в ті часи сільське господарство і харчова промисловість Угорщини були найбільш розвинені.
Т Попович прилучився до проектування низки підприємств цієї галузі. До прикладу, пивоварного заводу, олійного заводу в Мартфю, цукрового в Каба... За 5 років в Угорщині спроектував 5 підприємств, написав 5 книг. Ці підприємства за рівнем технології вже тоді мали рівень світових стандартів.
Отак із географа Тібор Попович поступово перекваліфікувався в дослідника-харчовика. Можна тільки пожалкувати, скільки б цікавих відкриттів отримало Закарпаття, якщо б він залишився тут.
Батьки Тібора мріяли проте, що їхній син колись стане викладачем Празького чи Будапештського університету, як це відбувалося з їхнім поколінням інтелігентів. їхня мрія здійснилася у 1974 році. Тібор став працювати на кафедрі знаного в Європі Будапештського університету. Цю кафедру в 1940 році заснував професор "ПМендєл, автор блискучої монографії з типології населених пунктів під назвою «Географія поселень». Був також добре обізнаний і з географією Закарпаття.
У 1982 році стажується у Загребському університеті і так має чудову нагоду побувати на всіх населених островах Далматинського побережжя.
Угорщина не має моря, але Тібор Попович вперше в історії країни ініціював викладання нового предмета - економіки світового океану. Для того, щоб студенти мали широку освіту, не розгубилися, якщо опиняться в інших державах. Ці лекції виявилися дуже популярними серед студентів навіть із інших факультетів.
КАДАРІВСЬКА КРАЇНА ГУЛЯШ-КОМУНІЗМУ
Кадарівську Угорщину тих часів називали державою гуляш-комунізму. Це була найбільш ліберальна система з-поміж усього соцтабору. Тому науковці мали можливість їхати в усі держави світу.
Уже тоді викладачі вузів були й менеджерами науки. Вони самі організовували конференції, самі займалися виданням підручників. Тому й не були такими інфантильними, як радянські.
Та й студентів готували до практичного життя - вони отримували одразу по 2-3 спеціальності. Майбутніх географів на практику посилали в Ташкент, Самарканд. Щоб студенти змогли побачити справжню пустелю.
А от українських вчених на наукових конференціях в Угорщині дочекатися було годі. Всесоюзне міністерство їх здебільшого не випускало.Проривалися на форуми майже одні москвичі - це була їхня монополія. Науковців з Угорщини це дратувало. Адже вони знали, що в Україні є імена європейської величини.
Економічним партнером Угорщини був колишній СРСР. А це величезний ринок збуту. Адже в Союзі цікавилися сільськогосподарськими продуктами, виробами легкої промисловості. Отож середньостатистичний угорець нарікав, чому тут командує СРСР, каже Тібор Попович. Але як фахівець, а не обиватель, Тібор Попович бачив у цих відносинах більше позитиву.
МОЛОКО В УГОРЩИНУ ЗАВОЗЯТЬ ІЗ ФРАНЦІЇ
Угорщина мала багато пільг. Уже від кордону біля Чопа транспортні витрати брав на себе СРСР. Хоча Радянський Союз думав, безумовно, про свою вигоду. Угорщина закуповувала модерні технології, які потім міг хоснувати і СРС.Р. Угорщина виступала ніби посередником. Бо захід не хотів продавати передову техніку Країні Рад.
Після 90-х років сільське господарство Угорщини опинилося у критичному стані. Причина - немає збуту. Закриваються підприємства. У країні було 12 цукрових заводів, зараз — жодного. У трохи кращому, але теж невтішному становищі, пивоварні.
Відбуваються дивні справи. Молоко сюди завозять із Франції.
Сталися великі зміни у торгівлі. Англійська торгова фірма Tesco, Cora та Auch-ап по цілій Угорщині збудували мережу гіпермаркетів, у яких можна купити все — починаючи від легковика до буханця хліба. Для покупців це дуже зручно. Цього якраз не було за комуністичної Угорщини. Але ця новація призвела до того, що малі крамнички місцевих власників не витримали конкуренції.
І все ж завжди хочеться порівняти Закарпаття із сусідамите той біч кордону. Картинка, яка називається: знайди 10 відмінностей. Так от, дуже важливо, що в Угорщині повністю завершили будівництво водопровідної системи ще у 80-х роках. Усі села, що для нас
виглядає фантастичним, підключені до цієї мережі. Закон зобов'язує кожного, щойно він починає будуватися, підключатися до системи каналізації. Наприклад, біля озера Балатон усі села «закільцьовані» навколо одного магістрального водопроводу.
Тібор Попович займається питаннями термального туризму в Угорщині. Але якщо застосувати цей досвід до Закарпаття, то тут приховується велика небезпека. Відсутність каналізації може призвести до забруднення родовищ.
Тібор Попович каже, що його предки - з Чорногорії. Коли турки почали пригрожувати сербам і чорногорцям, ті переселилися на нові місця вздовж Дунаю.
Свою матір Тібор Попович поховав на сербському цвинтарі в селі Будо-колас. Вибрав це місце, думаючи про свого сербського предка. У Будапешті не схотів - там страхітлива похоронна індустрія. Через 20—25 років можуть викинути з кладовища, якщо закінчився строк оренди.
Каже, що його батьки в селі Горінчові на Хустщині винаймали кімнати в одного сільського єврея Фаркаша, який мав пекарню. Зараз Тібор Попович знайшов ту будову. Тепер тут горінчівська дільнична лікарня. Але для Тібора ці стіни пахнуть не ліками, а як в дитинстві - теплом і хлібом.


Мар'яна Нейметі, "НЗ"

Комментарии

Анонимный написал(а)…
Тібор Міклош Попович дуже зробив для вшанування та популяризації Будителів нашого краю

Популярные сообщения