============

Моя фотография

Родился 5 мая 1938 г. в с. Горинчево в Подкарпатской Руси в семье учителей - Тибора Поповича и Иоланы Касарды. Сам он не без гордости отзывается о собственном происхождении: "Я являюсь типичным продуктом этнического перемешивания в Карпато-Дунайском бассейне, поскольку имею венгерские, русинские, сербские, хорватские, итальянские национальные корни. А в религиозном аспекте у меня есть православные, греко-католические, католические корни". В 1956 г. Т.-М. Попович - студент Географического факультета МГУ им. М. В. Ломоносова, по окончании которого в 1961 г. ему был вручен диплом специалиста по экономической географии. В 1965 г. Попович поступил в аспирантуру кафедры экономической географии зарубежных социалистических государств Географического факультета МГУ. После окончания аспирантуры им была защищена диссертационная работа на соискание ученой степени кандидата географических наук "Вопросы территориального развития пищевой промышленности Венгрии". Директор Русинского исследовательского института в Венгрии,председатель Русинского культурного объединения "Будитель". Редактор журнала "Вседержавный Русинскый Вісник"  Член Вседержавного Русинського Самосправованя Мадярщини.

23 июл. 2010 г.

В Угорщині відкрито меморіальну дошку русинському письменнику Анатолію Кралицькому





Марія-Повч – місто у 20-ти км від Ніредьгази в Саболч-Сатмар-Берегській жупанії (Східна Угорщина), жителями якого є 2400 чоловік, але щороку Маріяповчанський монастир отців Василіан відвідують близько півмільйона вірників греко-католиків з цілої Європи.

До Першої світової війни ці території входили до складу Мукачівської грекокатолицької єпархії, а ціле Закарпаття тоді було частиною Угорщини. У ті часи масовими були отпустові процесії русинів до Маріяповчанського монастиря; вірники стійко долали пішки понад сто кілометрів шляху. Маріяповчанський монастир у Мукачівській єпархії був головним отпустовим центром. Разом з Мукачівським, Краснобродським і Малоберезнянським монастирями він був одним з найбільш відомих культурних центрів карпатських русинів. Саме тут щойно відкрито меморіалну дошку о.Кралицькому (1835–1894).

З монастирем пов’язані долі багатьох культурно-освітніх діячів краю. Зокрема, тут похований єпископ Мукачівський Михаїл Мануїл Ольшавський (нар. 1700 – єп. з 1743 –пом. 1767). Саме при ньому було завершено (1756 р.) будівництво Маріяповчанської церкви – величної споруди, яка й сьогодні вражає та радує око і в якій знаходиться чудотворна ікона Матері Божої. При церкві Ольшавський заснував монастир та монастирську школу. Про М.Ольшавського в Марія-Повчі нагадує його майстерно виконаний барельєф, вмонтований у горішній частині металевих дверей головного входу церкви.

У Марія-Повчі народився Ніколай Дудаш (1902–1939–1972) – вихованець Мукачівського монастиря. Згодом, у 1944 р., тобто у період між смертю єпископа Александра Стойки та іменуванням помічним єпископом Теодора Ромжі, він виконував обов’язки апостольського адміністратора Мукачівської єпархії. Ще до цього, у 1939 році, Н.Дудаш був призначений Гайдудороґським єпископом, а з 1945 року ще й управляв Мішкольцським екзархатом. Поруч із монастирем Н.Дудашу встановлено пам’ятник.

Одним із найвідоміших учнів монастирської школи при Маріяповчанському монастирі був Анатолій Кралицький – юнак із с. Чабини, що на Лабірщині (Пряшівщина). Згодом він увійде в історію краю як ігумен Мукачівського монастиря та один з найпомітніших письменників Підкарпаття у XIX столітті, історик, фольклорист, публіцист, громадський діяч-будитель (похований у Мукачівському монастирі). Навчався здібний юнак у Марія-Повчі у 1854–1856 роках. До цього він отримував освіту в Краснобродському монастирі. Відомо й те, що Кралицький був любимим учнем будителя А.Духновича. Саме Духнович постарався, щоб здібного юнака (від народження він мав ім’я Александр) висвятив на монаха пряшівський єпископ Й.Гаганець. Сталося це навесні 1958 року.

Наприкінці 1858 року о.А.Кралицький знов повернувся до школи Маріяповчанського монастиря, але вже у якості вчителя церковної історії та канонічного права. Тут він знаходився повних чотири роки. Саме тут він розпочинає активну літературну діяльність. Один за одним у стінах монастиря народжуються його художні твори „Пастирь у полонинах” (1860), „Братоубийца” (1860 р., доля рукопису невідома), „Федор Петрюк” (1862), „Казнь неба” (1863), ймовірно, й найвідоміше оповідання „Князь Лаборець” (1863); історичні дослідження „Короткий опис монастыря Мария-Повчанского чина св. Василия Вел. в Угрии” (1863), „Даты к истории Угорских Русинов (По жерелам Базиловича и Балудянского)” (1863).

У Марія-Повчі А.Кралицький сформувався і як майстер публіцистичного пера. У своїх статтях, які надсилав до газет і журналів Відня та Львова, він активно відгукується на поточні проблеми громадського життя, культури, освіти. Саме тут він у 1861 році отримає один із перших номерів щойнозаснованої львівської газети „Слово”, а вже з восьмого її номера на довгих 25 років стане дописувачем цієї газети. Статті молодого монаха зі сторінок „Слова” будуть закликати русинську громадськість і молодь, зокрема, до заснування в Ужгороді своєї газети та свого літературного календаря-щорічника (у 1861 р.), своєї друкарні з кириличним шрифтом (у 1862 р.). Кралицький з обуренням буде писати про спроби вилучити із вжитку в церкві та в школі кирилиці та запровадити серед русинів латиницю, про ганебний факт появи „Літургії для русинів” угорською мовою, про намагання відірвати від Мукачівської єпархії Сиготський приход, що на лівому березі Тиси (нині в Румунії). Він також з великою симпатією та детально неодноразово буде поміщати на сторінках преси інформації стосовно Маріяповчанського монастиря – його історії, фундаторів, щорічних отпустів, чудотворної ікони Матері Божої. Влітку 1862 року, наприклад, проходила реставрацію вежі церкви, а 1 липня відбулося освячення на ній хреста.

Навіть коли Кралицький навсе переїхав до Мукачева (на початку 1863-го року), він час від часу продовжував публікувати у вітчизняних та закордонних виданнях історичні відомості про Маріяповчанський монастир. У цьому плані вартими уваги є публікації „Историческое описание монастырей ЧСВВ в Угорщине: Мария-Повчанский и Краснобродский монастыри” (1864 р.), „Монастырь Мария-Повчанский” (1866 р.), „Монастырь св. Архистратига Михаила в Мария-Повче” (1871 р.), „Угро-русский монастырь в Мария-Повчи” (1891 р.) тощо.



***

Багато десятиліть у ХХ столітті ім’я А.Кралицького піддавалося забуттю. І тому, що грекокатолик, і тому, що василіанський чернець, і тому, що русинський будитель. Лише в наші дні його ім’я повертається в народну свідомість та займає гідне місце в історії Підкарпаття. Ще багато треба у цій справі зробити, бо не є втішним те, що зроблено. Лише принагідно нагадаємо: у 1984 році у Пряшеві вперше окремим виданням вийшли в світ вибрані твори письменника (укладач Йолана Голенда), а в 1998 році в Ужгороді вперше на території України з’явилась книга його оповідань під назвою „Кому мила єсть отчина...” (укладач В.Падяк). У 1994 р. в Ужгороді з’явилась повна бібліографія праць о.Кралицького, що нараховує понад 600 назв публікацій письменника та літератури про нього. Співавтори бібліографії – В.Падяк та Лариса Ільченко.



***

Окремою сходинкою на шляху увіковічення пам’яті про А.Кралицького можна вважате те, що відбулося 30 січня 2006 року в Марія-Повчі. На фасаді василіанського монастиря в урочистій обстановці було відкрито пам’ятну дошку колишньому монаху цього монастиря. На білому мармурі з Карарського кар’єру, що в Італії, викарбувано русинською та угорською мовами текст, який сповіщає наступне:

„У школи сёго монастыря учив од 1858 до 1863 рока познатый русинськый национальный будитель, писатель, публицист, историк, етноґраф

Анатолий (Александер) Кралицькый (1835-1894) – василианськый монах”.

У церемонії взяли участь жителі Марія-Повчі, монахи-василіани (у монастирі їх перебуває шість чоловік), греко-католицькі священики з навколишніх парохій, учні місцевої школи разом з учителями, представники мерії, представники русинських громадських організацій, у т.ч. з Мішкольца та Будапешта, а також закордонні гості з Ужгорода – кандидат філологічних наук В.Падяк та провідний спеціаліст Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки Лариса Ільченко.

Зі вступним словом до присутніх звернувся ініціатор відкриття пам’ятної дошки доктор Тібор Міклош Попович – директор Русинського дослідного інституту (Будапешт), голова Русинського культурного об’єднання „Будителі”, голова русинської меншинової самоуправи 11-го мікрорайону Будапешта. Він висвітлив присутнім життєвий та творчий шлях будителя, зокрема, наголосив на роках перебування А.Кралицького у стінах монастиря. Т.Попович назвав своєчасним і закономірним факт відкриття пам’ятної дошки, адже у сучасності збільшується число вірників із Закарпаття, що відвідують Маріяповчанський монастир. Інформація на фасаді монастиря стане для багатьох із них приємною несподіванкою та збагатить їхні знання з історії рідного краю.

Під час відкриття виступила п. Сонди Ева, заступник мера м.Марія-Повч, яка привітала всіх присутніх із такою значущою подією в історії їхнього міста.

Гість з Ужгорода кандидат філологічних наук В.Падяк розповів про сучасні дослідження творчості А.Кралицького, акцентував увагу присутніх на тому, що в творчості русинського інтелігента значне місце завжди займала угорська тема, про що свідчать його як художні твори, так й історичні дослідження. У цих творах простий угорець завжди змальований з великою симпатією. Разом із тим це не заважало Кралицькому бути в Угорщині захисником природного права русинів – права отримувати освіту на материнській мові, про що він неодноразово заявляв у пресі як маріяповчанський монах.

Усі доповідачі у своїх промовах подякували організаторам встановлення пам’ятної дошки, громадським організаціям і особисто Тібору Міклошу Поповичу за цей помітний внесок у скарбницю русинської культури, що залишиться в нашій історії.

Оплесками зустріли присутні ту мить, коли з меморіальної дошки Т.М.Попович зняв біле полотно. Урочистості продовжилися в мерії, куди всі учасники свята були запрошені й де могли поспілкуватись. Увечері в церкві монастиря пройшла урочиста літургія, яку провів монах Маріяповчанського монастиря отець Міклош Сантої.

Відкриття меморіальної дошки було приурочено до 170-річчя з дня народження Анатолія Кралицького.



В.Падяк, кандидат філологічних наук.

Комментариев нет: